«Ніщо в житті не обходиться так дорого, як хвороба та дурість» З.Фрейд «Про початок лікування»» (1913)

Хвороба не обирає, не дивиться на соціальний статус, стиль життя чи коло спілкування. Інколи вона приходить зненацька, коли із уст лікаря лунає найстрашніше… онко діагноз

Шок, заперечення, злість, розпач, та одвічне питання: «Чому саме Я?» Це той мінімум, який може відчувати людина, якій діагностували онкозахворювання чи інше смертельне захворювання.

Але сьогодні, у цьому дописі я хочу змінити фокус та поміркувати з точки зору психоаналізу, про неочевидне почуття, на яке не звертається увага- про сором.

Сучасний дискурс наполягає та вимагає від нас завжди бути продуктивними, стійкими, сильними, такими, що підпадає під категорію « завжди бути у формі». Така собі ілюзія непохитного ідеального образу себе. Однак, коли в реальності людина зіштовхується із страшним діагнозом, в психічному це призводить до руйнації того самого уявного образу. Бо зізнатись у тому, що у тебе важке захворювання означає визнати власну крихкість. Саме в такій ситуації, сором є не просто почуттям, він, натомість, стає цілою психічної сценою, на якій розгортається трагізм буденності життя.

У психоаналітичній перспективі сором завжди пов’язаний із «поглядом іншого», про наше уявлення про себе та про те, як нас можуть бачити та сприймати оточуючі.

Хвороба робить людину вразливою. Визнати її перед іншими це, наче, продемонструвати те, що зазвичай було приховано. Бо реакції тіла стають «непідконтрольними» та «неслухняним», воно ніби стає зрадником, який не виправдав як власні сподівання, так і сподівання оточуючих. І ця «зрада» часто переживається як щось дуже ганебне.

У нашій культурі онкологія та інші важкі діагнози досі асоціюються з кінечністю буття, стражданням чи навіть «провалом». Людина боїться співчуття, жалості або відсторонення. Бо ці острахи підживлює сором через сприйняття себе не таким, як усі; через те, що зі мною, щось не так.

Інколи мовчання про складний діагноз може виступати захистом та способом втримати контроль над тим, як тебе бачать інші. Адже встановлений діагноз змінює не лише внутрішній світ, а й соціальне оточення: реакції близьких, колег, друзів.

Терапія в даному випадку, дозволяє субʼєкту вгамувати почуття сорому та поступово повернути собі право. Право говорити або мовчати, але не з позиції страху, а з позиції поваги до власного вибору.

Записатися на консультацію можна обравши тут Ірина Скляр серед перерахованих фахівців.