Травма в психоаналізі
Оновлено: 7 квіт.
Ми звикли називати травмою будь-який болісний досвід. Розрив стосунків, зраду, переїзд, суворе слово батьків, невдалий вибір. Але в психоаналізі поняття травми має більш точне значення. І важливо розрізняти:
структурні (нормативні) травми розвитку, через які проходить кожна людина;
реальні травматичні події — насильство, приниження, втрату, які перевищують психічні можливості дитини або дорослого.
Це принципово різні речі. І працюють вони по-різному.
1. Структурні травми: неминучі моменти становлення
Психоаналіз говорить про травму не лише як про катастрофу, а як про зустріч із браком. З тим, що світ не є продовженням мене.
Ці моменти мають свої терміни.
1. Травма народження
(передсимволічний досвід)
Народження — перший радикальний розрив. З повної тілесної єдності — в холод, світло, голод, крик.
Це перший досвід:
я окремий;
я залежний;
я не самодостатній.
Це не «психологічна проблема». Це умова людського існування.
2. Оральна фрустрація
(З. Фрейд — оральна стадія)
У ранньому періоді життя задоволення не з’являється миттєво.Між потребою і її задоволенням виникає пауза.
Дитина хоче їсти — але їжа не з’являється в ту ж секунду. Вона плаче — але її беруть на руки не одразу.
Ця затримка формує здатність:
чекати;
витримувати напругу;
переносити нестачу.
Саме тут народжується перший досвід браку.
3. Анальна стадія
(тема контролю та меж)
Період привчання до правил. З’являється «можна / не можна».
Дитина вперше стикається з тим, що:
її імпульс не є законом;
є вимога Іншого;
є соціальні правила.
Це формує:
відчуття автономії;
конфлікт із контролем;
майбутні стосунки з владою та порядком.
4. Едіпова ситуація
(едіпів комплекс)
Дитина відкриває, що мати — не «моя». Є хтось третій. Є закон. Є заборона інцесту.
Це фундаментальна травма: я не центр світу.
Саме тут закладається:
межа всемогутності;
визнання різниці поколінь;
структура бажання.
5. Кастраційний комплекс
(у Фрейда і Лакана — символічна нестача)
Це не про тілесну загрозу. Це про визнання того, що:
я не можу мати все;
я не можу бути всім;
я обмежений.
Саме з цієї втрати народжується бажання. Без нестачі не існує суб’єкта.
6. Входження в символічний порядок
(Ж. Лакан — символічне)
Щоб стати людиною, ми маємо увійти в мову. А мова завжди означає втрату безпосередності.
Ми більше не просто відчуваємо —ми називаємо.
І кожне слово — це вже віддалення від повної тілесної реальності.
Чому це називають травмами?
Бо в кожному з цих моментів є розрив і обмеження. Але це структурні травми — вони формують психіку.
Проблема виникає не через сам факт цих етапів. А тоді, коли якийсь із них переживається надто болісно, фіксується або не інтегрується.
2. Реальна травма: коли подія перевищує можливості психіки
Інша річ — реальні травматичні події.
У психоаналізі травма — це те, що:
не може бути символізоване;
не може бути вписане в історію;
повертається у вигляді повторення.
Сюди належать:
фізичне або сексуальне насильство;
емоційне приниження;
систематична знецінююча атмосфера;
раптова втрата;
війна;
ситуації загрози життю.
Тут ідеться не про нормальну зустріч із браком. Йдеться про надлишок — про те, що психіка не встигає обробити.
Такий досвід може:
розщеплювати психіку;
фіксувати страх;
повертатися у снах, симптомах, тілесних реакціях.
У Лакана це пов’язують із вторгненням Реального — того, що не піддається означенню.
Що робить психоаналіз?
Психоаналіз:
не стирає минуле;
не дає швидких порад;
не «лікує» розвиток.
Він допомагає:
розрізнити структурну нестачу і реальну травму;
вписати досвід у мову;
зробити те, що було безформним — осмисленим;
зменшити повторення симптомів.
Травма перестає керувати життям тоді, коли вона отримує місце в історії суб’єкта.
А робота аналізу починається там, де людина хоче зрозуміти: що саме зі мною сталося — і як це продовжує діяти сьогодні.
Коментарі