Що ви робите, коли опиняєтесь наодинці з собою? Чи комфортно вам? Як довго можете так проводити час? Чи отримуєте задоволення від цього?

Я навмисне не використовую слово «на самоті», бо для мене це різні стани. Можна бути на одинці з собою, але не почувати себе самотнім, можна класно проводити час та повертати собі ресурс. Але може й бути навпаки, коли ти залишається сам на сам із собою, то відчуваєш себе самотнім, нещасним, розгубленим та стривоженим. В такі моменти ми ладні зробити будь-що, лиш би заповнити порожнечу самотності, але от методи, які при цьому обираються, часто є несвідомими, бо мотивовані важкими переживаннями, які хочеться швидко припинити. Такий вибір не приносить полегшення, бо в першу чергу направлений на заповнення діри від порожнечі, а не на здобуття благополуччя та гарного самопочуття.

Британський психоаналітик Д.Віннікот глибоко досліджував тему неможливості людини переносити самотність та причини цього. У своїх дослідженнях він дійшов висновку, що причина криється у ранньому дитинстві, у відносинах із тією, кого ми називаєм «мама».

Основна ідея статті Д. Віннікота, яка присвячена дослідженню цього феномена, полягає в тому, що є безліч умов, які формують здатність бути самому, але є все ж таки основна із них, це досвід самостійного перебування маленької дитини, але в присутності матері.

Не логічно, зауважите ви, та будете праві з однієї сторони. З іншої сторони, парадокс цього феномену полягає в тому, що основа здатності бути самому - досвід перебування на самоті в присутності когось іншого ( у нашому випадку, мова йде про маму, яка перебуває в полі зору дитини, але дитина при цьому здатна робити щось самостійно на певній дистанції від мами).

Інший психоаналітик, Е.Фром говорив, що здатність бути самому це умова здатності кохати по-справжньому. Бо побудова зрілих, дорослих стосунків наврядчи можлива, якщо один із партнерів або обоє шукають ці відносин аби подолати нестерпне відчуття порожнечі.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що здатність бути на одинці з собою повʼязана з емоційною зрілістю. Умови, що цьому передувати, не залежать від нас, бо це вже відбулось у минулому. Але у теперішньому, у кожного є можливість спробувати змінити це. Якщо раптом вам здалося, що описане мною є дуже знайомим до болі, запрошую в терапію. Бо усвідомлення причинно-наслідкових звʼязків та пропрацювання архаїчних переживань у кабінеті може значно покращити якість вашого життя